| У статті висвітлюються зміст і напрямки роботи вчителя- логопедадошкільного закладу в аспекті інклюзивної освіти.
Ключові слова: вчитель-логопед, інклюзивне навчання, мовно-комунікативні навички, діти-логопати.
Сьогодні наше життя дедалі частіше ставить пріоритетні завдання національній системі освіти, спонукаючи останню до пошуку нових, більш оптимальних і дієвих форматів взаємовідносин у трикутнику вихованець-педагог-батьки. Світовий та вітчизняний педагогічний досвід дедалі частіше говорить про інклюзивну форму організації освітньої діяльності як альтернативний і дієвий механізм поліпшення процесів адаптації та соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. Питання впровадження інклюзивної освіти в дошкільних навчальних закладах є актуальним та нагальним. Впроваджуються нові форми розвитку дітей із мовленнєвими порушеннями, розробляються нові психолого-педагогічні засоби корекції й компенсації недоліків уформуванні мовно-комунікативних навичок дітей із заїканням, яківластиві дітям даної категорії.
Важливого значення набуває питання щодо визначення осіб із мовленнєвими недоліками як рівноправних, які навчаються серед своїх однолітків. Спеціальна педагогічна наука та логопедична практика свідчать про збільшення кількості дітей з порушеннями мовлення, чимало з яких мають психоневрологічні, соматичні проблеми, схильність до девіантної поведінки або комбіновані порушення розвитку. Мова іде про дітей, які мають як не різко так і явно виражену неврологічну симптоматику, зокрема, діти із заїканням; дизартрики; ринолаліки; діти що мають порушення рухо-моторної сфери: загальної, дрібної, артикуляційної моторики; недостатність вищих психічних функцій – уваги, пам’яті,сприймання. Відповідно у таких дітей спостерігається не лише низький рівень розвитку усного мовлення, і як наслідок – проблеми з формуванням мовно-комунікативних навичок . Діти-логопати мають труднощі оволодіння навчальною лексикою,зокрема, щодо розуміння та використання термінів, визначень нових понять. Всі ці ускладнення суттєво знижують якість та можливість засвоєння дошкільної програми, сприяють формуванню у дітей негативного ставлення до навчання та стійкого стресового стану, що перешкоджає процесу соціальної адаптації та гармонійного розвитку. Всі вищеозначені проблеми свідчать про актуальність і необхідність логопедичної служби як складової комплексного психолого- педагогічного супроводу в інклюзивному навчанні дошкільного закладу, орієнтованій на системне навчання, виховання, соціалізацію дошкільників та підтримку їхнього здоров’я. Вивчення, корекція і навчання таких дітей потребує від вчителя- логопеда мультидисциплінарного підходу, різнобічної ґрунтовної підготовки з медичних, психологічних і спеціальних педагогічних наук. Обов’язковими для вчителя-логопеда є гуманістичні цінності: повага до дитячої особистості; уявлення про дитину як про саме цінне; само розвиваючий об’єкт ноосфери; осмислення своєї ролі наставника і організатора,що забезпечує процес навчання дітей-логопатів. Щоб ефективно впливати на загальний розвиток дітей-логопатів, стимулюючи, виправляючи й пом’якшуючи мовленнєві порушення, необхідно створювати особливі умови для навчання і виховання, за яких враховувати як "слабкі", так і "сильні" сторони особистості дитини. Кожен вид мовленнєвих порушень потребує специфічних умов організації логопедичної роботи з дітьми-логопатами для реалізації корекційно-розвивальних цілей у навчальному процесі. Інклюзивне навчання – спільне навчання усіх дітей, незалежно від їхніх інтелектуальних, емоційних, соціальних, фізичних, мовленнєвих чи інших особливостей. Заклад з інклюзивними формами навчання забезпечує: безбар’єрне фізичне середовище; адаптує навчальні програми та плани, методи та форми навчання; залучає батьків до співпраці; співпрацює з фахівцями відповідно до різних освітніх потреб дітей; створює позитивну атмосферу у дитячому середовищі [1]. Толерантне cтавлення до дітей з різними психофізичними особливостями, має ґрунтуватися на принципах виваженої педагогіки. Відмінності між людьми є природнім явищем і навчання слід адаптовувати до потреб кожної дитини. Інклюзивне навчання забезпечує сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими потребами; для їхньої ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише педагогів, персоналу навчального закладу, а й дітей-однолітків, батьків. Однією з умов інклюзивної освіти є цілісний комплексний підхід до супроводу дитини і відповідно взаємодія нормативної, науково- дослідної, практичної бази. Ця умова вимагає залучення в інклюзивну освіту ефективних учасників із кожної згаданої галузі. Якість комплексного підходу може суттєво підвищитись за умови розумного координування суспільно-державного партнерства: - технічне, дидактичне забезпечення логопедичного кабінету; - проектування інноваційних технологій логопедичного впливу; - залучення ексклюзивних авторських методик у загальну систему корекційно-педагогічної роботи; - диференційовано-організоване підвищення кваліфікації вчителів- логопедів для реалізації інклюзивного навчання; - створення нових корекційних програм; - реалізація методичних рекомендацій. Змістовний та організаційний компонент цього комплексу повинен знайти роз’яснення у ході спеціально-організованих семінарів, курсів підвищення кваліфікації. Учитель-логопед має бути у курсі актуальних досягнень логопедії, зобов’язаний застосовувати сучасні, науково-обґрунтовані методи. Логопед повинен знати і враховувати межі власної компетентності, він не може вирішувати задачі, які знаходяться у компетентності фахівців інших спеціальностей. Професійна компетентність вчителя-логопеда як форма виконання ним своєї педагогічної діяльності та його особистісні якості мають значний вплив на рівень соціалізації дитини та якісні показники її здоров’я. У цьому контексті центральним завданням модернізації освіти постає підготовка вчителів-логопедів до вирішення зазначеної проблеми, підвищення їхньої професійної компетентності. Вчитель-логопед зобов’язаний надавати необхідну і можливу допомогу, враховуючи індивідуальність і конкретність обставини. Він має усвідомити, що навчання дітей-логопатів за однією методикою малоефективне. Важливо пам’ятати, що кожна дитина унікальна, кожному учневі властива певна швидкість засвоєння артикуляційних вправ, положення язика, навичок і вмінь, у кожного свої особливості мовленнєвого та інтелектуального розвитку. Кожен із дітей з порушеннями мовлення має свій стиль навчання, свої сильні та слабкі сторони. Щоб задовольнити всі потреби дітей-логопатів, необхідно добре знати особливості їхнього розвитку, розуміти, що вони можуть промовити самостійно, а у чому їм необхідна допомога. Щоб забезпечити успішне навчання дітей з порушеннями мовлення, потрібно застосовувати широкий спектр педагогічних підходів [2]. Успішне здійснення корекційної роботи залежить від співпраці вчителя-логопеда з вихователями та практичним психологом закладу. Однією із важливих умов інклюзивного навчання є вироблення єдиних вимог до дітей з мовленнєвими порушеннями зі сторони вихователя та логопеда. Вчитель-логопед має докласти максимум зусиль, щоб переконати педагога у необхідності уважно і обережно оцінювати роботу дітей-логопатів. Річ у тім, що діти при всьому своєму бажанні і старанні не в змозі виконати завдання, особливо письмові, у відповідності до норм. Важливо довести до відома вихователя, що на логопедичних заняттях, логопед специфічно оцінює роботу дітей з порушеннями мовлення. Оцінка ставиться за психолого-педагогічними параметрами, а саме: за уважність на протязі всього заняття, активність, бажання працювати і кількість самостійно знайдених і виправлених, а не допущених ним помилок. Тому дуже важливо переконати вихователя у тому, що створення сприятливої психологічної атмосфери на занятті, буде запорукою гарної роботи дитини-логопата. Створення позитивної атмосфери у дитячому середовищі – запорука інклюзивної освіти. Якщо у закладі створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо визначають унікальність кожного дитини та підтримують її, це значно підвищує ефективність навчання. Завдяки спілкуванню з однолітками у дітей з мовленнєвими порушеннями поліпшується емоційний, моторний та мовленнєвий розвиток. Однолітки відіграють роль взірця, діти-логопати намагаються їх наслідувати, вони налагоджують дружні стосунки, беруть участь у святах, іграх, у громадському житті групи,закладу. Сучасна освітня філософія, зорієнтована на особистість дитини, ґрунтується на тому положенні, що батьки є її першими вчителями, батьки мають працювати у тісному контакті з педагогами. Вчитель- логопед доводить до їх відома, що обов’язково потрібно закріплювати вивчений матеріал. Якщо не закріплюється потрібний матеріал – не буде ефективності роботи, значно збільшиться період корекційної роботи. Батьки мають знати, що діти-логопати, як правило, з великими труднощами освоюють техніку читання, тому доцільно спочатку дорослому прочитати текст, задати декілька запитань про прочитане і тільки після цього дати дитині самостійно прочитати текст. При цьому, корисно дати у руку невеличку вказівку, щоб вона нею водила по тексту. Такий прийом дозволить значно знизити напруженість, яку відчуває дитина при читання незнайомого тексту. Інклюзивна освіта у процесі свого застосування має певні труднощі в організації дизайну закладу, кабінетів; потребує введення у штат закладукорекційних педагогів. Проте найбільше перешкод є соціального характеру, які полягають у поширенні різних негативних стереотипів щодо дітей з порушеннями у розвитку; у неготовності чи відмові педагогів, однолітків, їхніх батьків прийняти дану форму навчання. Спільне навчання здорових дітей із дітьми-логопатами потребує зміни ставлення суб’єктів освітньої діяльності і суспільства в цілому до цієї проблеми; формування позитивної громадської думки. Інклюзивна освіта дозволяє реалізувати освітні цілі не лише дітям з особливими освітніми потребами, але й дітям, які в тій чи іншій мірі виділяються із загальної групи дітей. Інклюзивна освіта передбачає забезпечення потреб для дітей з особливими потребами, які повинні відповідати сервісу, в тому числі освітній сфері, найбільші сприятливій для них. Цей принцип означає: всі діти повинні бути залучені в освітнє і соціальне життя закладу за місцем проживання; задача інклюзивного закладу – побудувати систему, яка задовольняє потреби кожної дитини. В інклюзивних закладах всі діти, а не тільки з особливими потребами, забезпечуються підтримкою, яка дозволяє їм домагатися успіхів, відчувати безпеку, цінність спільного перебування у колективі. Інклюзивна освіта, більш ніж звичайний загальноосвітній заклад спрямована на індивідуальні навчальні потреби дитини. Метою інклюзивної освіти є забезпечення всім дітям можливості найбільш повноцінного соціального життя, активної участі у колективі, місцевій спільноті, і якомога більшої взаємодію допомоги один одному [3]. Ці цінності свідчать, що всі члени колективу закладу і суспільства зв’язані між собою, що діти взаємодіють між собою не тільки у процесі навчання, але й розвиваються, навчаються, виховуються, коли приймають спільні рішення, спілкуються між собою.
Отже, інклюзивне навчання – одна з нових, але вже визначених у всьому світі форм навчання, яка забезпечує право кожної дитини навчатися у загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В основу інклюзивного навчання покладена ідея, яка виключає будь-яку дискримінацію. Навчальний заклад, в якому запроваджене інклюзивне навчання, має бути забезпечений фахівцями і пристосованим для дітей з особливими потребами. Якщо ж дітей з мовленнєвими, фізичними, розумовими порушеннями перевести у загальноосвітній заклад, який не має відповідних умов, не має відповідно підготовлених фахівців – логопедів, дефектологів, психологів, то розвиток дитини не тільки не покращиться, але й значно погіршиться. Таким чином, розвиток і перспективи дитини, яка має мовленнєві порушення, залежить від позитивної атмосфери у дитячому середовищі, від правильно підібраних корекційних форм навчання. Вчитель-логопед не тільки відкриває їй необмежені можливості спілкування, він є своєрідним провідником маленької людини у багатогранний світ людських стосунків. Подолання мовленнєвих порушень надає дитині впевненості у власних силах, сприяє розвитку її пізнавальних здібностей. Розсуваючи рамки спілкування, як у середовище однолітків, так і з дорослими, дитина стає емоційною, чуйною. Змінюються її погляди на світ, її ставлення до оточуючих. Вона стає більш відкритою до встановлення контактів з іншими людьми, більш прийнятною до нових знань, відчуває себе повноцінною людиною.
Список використаних джерел
1. Колупаєва Л.А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи: Монографія. – К.: Самміт – Книга, 2009. – 272 с.
2. Логопедія. Підручник. За ред. М.К. Шеремет. – К.: Видавничий Дім "Слово", 2010. – 376 с.
3. Індекс інклюзії: Дошкільний навчальний заклад. Всеукраїнський фонд «Крок за кроком», 2011.- 18с.
Підготувала завідувач ОПМПК Скляр С.В.
|