Головна » Статті » Мої статті

Сучасні підходи до навчально-виховного процесу учнів з особливими освітніми потребами.

Сьогодні загальноосвітній навчальний заклад має бути готовим для спільного навчання здорових дітей та їхніх однолітків з різними типами психофізичних та психоемоційних порушень. Особливої актуальності набуває організація сучасного системного психолого-педагогічного супроводу учнів з порушеннями розвитку. Для цього в освітньому середовищі необхідно створити не тільки спеціальні умови, а й організувати відповідну корекційну роботу, основними принципами якої є:

  • системність корекційних, профілактичних та розвиваючих задач;
  • єдність діагностики та корекції розвитку;
  • взаємозв’язок та компенсація;
  • комплексність методів клініко-психолого-педагогічного впливу;
  • урахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку;
  • особистісно-орієнтований та діяльнісний підхід в системі корекційно-педагогічної роботи;
  • активне залучення найближчого соціального оточення в систему корекційного впливу;
  • індивідуальний та диференційний підхід в умовах колективного навчання.

Крім того, варто пам'ятати про те, що механізм забезпечення інклюзивного навчання має поетапну діяльність:

1. Дитина з особливими освітніми потребами до вступу у дошкільний навчальний заклад, школу проходить психолого-педагогічне вивчення.

2. Батьки дитини мають право вибирати адекватно навчальний заклад, де вона буде навчатися.

3. Навчальний заклад організує педагогів загальноосвітніх навчальних закладів, дошкільних навчальних закладів для здійснення корекційно-педагогічної роботи з відповідною групою дітей і кожним окремо.

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл,

які навчають у своїх класах дітей із порушеннями інтелекту

1. Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень із особливими освітніми потребами:

  • створити в класі демократичне середовище,
  • привчати здорових дітей допомагати (за потреби), опікуватися дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку.

2. Перед тим, як прийняти до класу дитину з порушеннями інтелектуального розвитку, детально ознайомитися з її анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини, вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо) хвороби.

3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу різних видів ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання і розвитку.

4. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з порушеннями інтелектуального розвитку (стан пам’яті, уваги, мислення, працездатності, темп роботи, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо).

5. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку. Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідного класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.

6. На кожну дитину з особливими освітніми потребами необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи тяжкість порушення). До процесу складання плану бажано залучити практичного психолога.

7. Знаючи специфічні особливості психічних процесів дітей з порушеннями інтелектуального розвитку, коригувати їх під час навчання, враховувати в плануванні діяльності:

  • діти з порушеннями інтелектуального розвитку мають, як правило, слабку, короткочасну пам’ять, тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри. І лише після засвоєння цього матеріалу надавати більш складний новий матеріал;
  • у дітей з порушеннями інтелектуального розвитку порушена активна увага. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації; чергувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з більш легкими);
  • у цієї групи дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього і треба спиратись у викладанні навчального матеріалу. Для цього застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо);
  • діти з легкою розумовою відсталістю мають знижений темп роботи та працездатність. Отже, для них необхідно зменшити об'єм завдань та їх кількість, а складність повинна бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданнями відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму чи числову відповідь (і зовсім немає потреби переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма);
  • учні цієї категорії, як правило, не мають достатніх навичок самостійної роботи; потрібен постійний контроль за виконанням ними;
  • діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. У разі потреби необхідно надати учневі додаткові роз’яснення щодо виконання завдання;
  • уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати й адекватно реагувати на зміни в психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини.

 

Список використаних джерел.

1. Савчук Л.О., Юхимець І.В. «Особливості роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання.» Вісник №4 НДЛ інклюзивної освіти,– Рівне: РОІППО, 2013. – 53с.

 

Консультант практичний психолог фахівець В. І. Міщенко

з питань дошкільної педагогіки та психології

 

Категорія: Мої статті | Додав: opmpc (12.02.2018)
Переглядів: 135 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: