Особлива дитина

Специфіка сприймання відображується в системі його особливостей, до яких відносять предметність, цілісність, структурність, константність і осмисленість.

         Предметність сприймання. Суттю її є відображення в перцептивному образі властивостей предмета як не ізольованих, а таких, що належать предмету. Забезпечується вона об'єктивацією — відображенням предмета в перцептивному образі таким, що перебуває за межами сприймальної системи. Таке співвідношення образу і предмета необхідне людині для успішної практичної діяльності. Дослідження І. Сечєнова підтвердили, що предметність сприймання є не вродженою, а набутою властивістю. Провідну роль у її формуванні відіграють рух і дотик. Без руху сприймання втрачає предметність.

         Активні дії перцептивної системи (рухи очей, рук) дають індивіду змогу відображати властивості предметів. Але ці властивості існують не ізольовано, а виступають як властивості конкретних предметів. Людина сприймає, наприклад, не просто червоне, важке чи холодне, а бачить червону квітку, піднімає важку валізу, тримає в руках брусок холодного льоду тощо.

         Цілісність сприймання. Виявляється вона як властивість перцептивного образу відображати предмет у всій сукупності його рис як єдине ціле. На відміну від відчуття, що є мономодальним, сприймання є полімодальним. Воно формується на основі спільної діяльності кількох аналізаторів, об'єднаних у функціональну систему. Цілісний образ утворюється у процесі узагальнення знань про властивості предметів, які є наслідком окремих відчуттів і попереднього досвіду людини. Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках, виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір).

         Сприймання форми предметів відбувається за допомогою зорового, тактильного і кінестетичного аналізаторів. Для зорового сприймання форми предмета необхідне чітке розрізнення його контура, що залежить від величини, віддаленості його від спостерігача та гостроти зору. При сприйманні предметів різної форми контур є найбільш інформативною ознакою, оскільки він — грань, що відділяє предмет від середовища і фону. Завдяки рухові зорова система, виділяючи межу між об'єктом і фоном, навчається рухатися по ній. Кінестетичні відчуття, які виникають при цьому, не усвідомлюються, але мають важливе значення як сигнали певних особливостей контурних ліній і кута зору. В людини ці процеси пов'язані з

певною формою образу об'єкта на сітківці ока і положенням очей відносно об'єктів, що сприймаються, а також із дотиком руки до них. При закріпленні цих асоціацій відбувається засвоєння перцептивних еталонів, і око навчається швидко визначати форму предметів попри зміни їх положення щодо спостерігача.

         Дотикове сприймання форми предмета відбувається за допомогою тактильного і кінестетичного аналізаторів. Щоб визначити форму предмета, якого людина не бачить, вона обмацує його з різних боків, повертає в руках, обводить контур рукою, перевіряє правильність його сприймання.

         В основі сприймання розмірів предмета — комбінація двох подразників: розмірів зображення предмета на сітківці ока і напруження м'язів очей. Чітке зображення предмета на сітківці ока забезпечується дією механізмів акомодації й конвергенції.

         Конвергенція (лат. convergo — сходжуся, наближаюся) — зведення зорових осей обох очей на фіксованому предметі. Певній величині акомодації відповідає певний кут зведення зорових осей, що забезпечується роботою м'язів очей. Кінестетичні збудження, що виникають при акомодації і конвергенції, надходять у кору мозку разом із зоровими збудженнями, які спрямовуються від сітківок очей. Поєднання величини зображення предмета на сітківці й напруження м'язів очей внаслідок акомодації та конвергенції є умовно-рефлекторним сигналом про розмір цього предмета.

         Під час визначення величини предметів, які перебувають за межами акомодації (до 7—9 метрів) і конвергенції (до 450 метрів) очей, велике значення має порівняння їх розмірів із величиною предметів оточення, яка виступає як еталон. За відсутності цього еталону оцінювати предмети за розміром важко.

        При патології конвергенції відбувається порушення бінокулярного зору-тобто не утримується цілісність зображення.

         Недостатність конвергенції очей призводить до розвитку розбіжної косоокості. У дітей з гіперметропією (далекозорістю), якщо вони не користувалися корегуючими окулярами, легко розвивається спазм конвергенції ока, який призводить до появи збіжної косоокості.

Акомодація (лат. ассоmodatio — пристосування) — зміна опуклості кришталика ока відповідно до його віддалі до предмета. Щоб одержати чітке зображення різно-віддалених предметів на фовеальній (центральній, що має найбільшу чутливість) ділянці сітківки, шляхом акомодації змінюється

кривизна кришталика ока. Це здійснюється за допомогою ціліарного м'яза, який прикріплений до кришталика ока і, скорочуючись чи розслаблюючись, змінює його опуклість.

         Ознаки порушення функції акомодації (спазму акомодації) детально описані Е.В.Адамюком, А,І,Дашевським, А,А,Ватченко, Е,С,Аветісовим. Наводимо основні з них:

• швидка стомлюваність при роботі на близькій відстані і прагнення наблизити книгу до очей;
• слабкість і зменшення обсягу акомодації;
• приставляння позитивних лінз не погіршує, а злегка підвищує гостроту зору через пасивне розслаблення спазму акомодації;
• приставляння позитивних лінз дозволяє читати на звичайній і більшій відстані (на відміну від істинної міопії);
• рефракція непостійна (при перевірці в один і той же день);
• якщо посадити досліджуваного на декілька хвилин в темну кімнату, рефракція виявиться більш слабкою через релаксацію циліарного м'яза;
• слабкість внутрішніх прямих м'язів;
• зменшення рефракції на висоті циклоплегії.

Характерні особливості клінічного перебігу розладів акомодації:

• коливання гостроти зору і клінічної рефракції завдяки здатності уряді випадків до стійкого або тимчасового самовиліковування;
• тенденція до постійного прогресування;
• стрибкоподібні погіршення в короткі терміни у зв'язку з посиленням зорового навантаження, - призначенням гіперкорекції або погіршенням загального стану організму;
• непостійність астенопічних скарг;
• нестійкість бінокулярного зору;
• посилення стійкості спазму у зв'язку з його давністю.

Корекція: тренування фузіонних рефлексів призмами (підставляючи до скроні або до носа), лікувальна корекція сферопризматичними лінзами, чергування двоопуклих з двоввігнутими лінзами.

Корекційно - лікувальні схеми. Схема КЛР (корекційно-лікувальної роботи) при акомодаційній косоокості (етапи):

• корекція окулярами;
• виключення кращого ока (оклюзія);
• підвищення гостроти зору до 0,5 — 0,6 ;
• перейти до вироблення бінокулярного зору;
•  розвивати стереоскопічний зір.

Схема КЛР при неакомодаційній косоокості:

• корекція окулярами;
• оклюзія кращого ока;
• підвищення vis до 0,4 — 0,5;
• оперативне лікування в стаціонарі;
• корекція окулярами;
• лікування амбліопії (vis 0,7 — 0,8 на обидва ока);
• вироблення бінокулярного зору;
• вироблення стереоскопічного зору.

Схема КЛР при амбліопії:

• оклюзія кращого ока;
• корекція окулярами;
• підвищення гостроти зору.

Схема КЛР при міопії:

• корекція окулярами;

• підвищення зору ЛФК і спеціальними вправами;
• розвиток зорових функцій;

• кератотомія по показанням (але не при рефракційній міопії). Схема КЛР при гіперметропії та астигматизмі:
• корекція окулярами;
• підвищення зору ЛФК і КЗ (корекційними завданнями);
• розвиток зорових функцій;
• кератотомія по показанням;
• розвиток бінокулярного та стереоскопічного зору (при астигматизмі).

Крім спільної з лікарем та сестрою-ортоптисткою лікувальної роботи за поданими схемами, тифлопедагог повинен проводити також корекційно-компенсаторну роботу по виправленню вторинних дефектів, що сформувалися як наслідок основного захворювання очей.

Існує ряд корекційних вправ на розвиток зору:

1. ігри на розвиток гостроти зору:

• Мозаїка різної величини і форми.
• Конструктор.
• Сортування насіння.
• Нанизування намиста на шнурок.
• Вишивання по крапках.
• Обводка по зовнішньому і внутрішньому контуру.
• Плетення "килимів" з різнокольорових смужок
• Різні види шнурування.
• Малювання через кальку.
• Розглядання картинок в моноскопі.

2. Ігри на розвиток окорухаючої функції:
   • Обводка по зовнішньому і внутрішньому контуру.
   • Малювання по пересіченому контуру.
   • Малювання через кальку.
   • Спостереження за іграшкою, що рухається.
   • Лабіринти (прості і складні).
   • Сполучення об'єктів на перфокарті.
   • Малювання по крапках.
3. Ігри на розвиток бінокулярного і стереоскопічного зору:

• "Злови рибку".
• Кільцекиди.
• Серсо.
• Метання в ціль, в обруч.
• Більярд.
• Футбол (настільний).
• Конструктор.
• Співставлення об'єктів за контуром.
• Розглядання картинок у стереоскопі.
• Робота з паличковим мотиватором.

Ігри-вправи на розвиток зорового сприйняття:

1. Ігри на формування просторових уявлень і орієнтування:

• Лабіринти.
• Слухові диктанти.
• "Що ближче? Що далі?"
• . "Що справа? Що зліва?"
• "Скажи, де знаходиться?"
• План-схема.
• "Знайди скарб".
• Ряди і стовпчики.
• Знайди напрямок.
• Проклади доріжку.

2. Ігри на розвиток функцій розрізнення кольорів і форм:

• Кольорові замочки.

• Підбери за кольором (формою).
• Підбери комплекти (сервіз, костюм) за поданим еталоном кольору форми.
• Співставлення за контуром.
• Розклади по відтінках.

• Виклади за зразком.
• Дофарбуй райдугу.

• Склади з геометричних форм.
• Склади ціле з частин.

• Геометричне і кольорове серсо.

Ігри-вправи на розвиток психічних процесів (уваги, пам'яті, мислення):

• Склади картинку.
•   Склади ціле з частин.
•   Лото.
•   Матрьошки, пірамідки, коробки-вкладки.
•   Що змінилося?
•   Знайди два однакових об'єкти.
•   Чим відрізняються?
•   Виклади за зразком, по пам'яті.

  Підготувала:

консультант учитель-дефектолог (тифлопедагог)

Гаврилюк З.І.