Особлива дитина

1.Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини.

У роботі неможливо орієнтуватися на "середню" дитину. Кожний вихованець у повному сенсі "особливий": у нього свій тип сприйняття, уваги, пам'яті, характер і темперамент. Всі психічні прояви в "особливих" дітей виражені більш яскраво, рельєфно в порівнянні зі звичайними дітьми. Це унеможливлює роботу зі стандартної    технології:  кожна дитина вимагає свого підходу.

2. Логопедичні заняття носять комбінований і ігровий характер.

Заняття містить у собі роботу над рухливістю  артикуляційного  апарату, над звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного складу мови, зв’язним  мовленням. Всі  заняття  проходять в ігровій  формі.

Використовуються  мовні ігри, яскраві, цікаві  іграшки. Гра є необхідністю, без якої  не можливі позитивні результати. Комбіноване заняття, проведене в ігровій формі, дозволяє гнучко перемикати увагу дитини з одного виду діяльності на інший, не допускаючи втрати уваги й зниження   інтересу.                                                                                                    

3. Формування наслідувальної діяльності.                                                  

Перший крок корекційної роботи:

- розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина "побачила", "почула", звикла вслухуватися в мову. Тому логопед починає роботу з наслідувальної здатності дитини, учить його наслідувати дії з предметами (м'ячем, кубиками й ін.), рухам рук, ніг, голови. Це - основа для переходу до наслідування  артикуляційним рухам, звукам, словам.    

 4. Організація контексту занять.

Відомо, що утримати довільну увагу у таких дітей надзвичайно складно. Тут важливий кожний дріб'язок. Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору дитини, використання іграшок, до яких у нього є особливе відношення й специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що те, до чого звикають діти - логопати, впливає на успішність занять. Тому важливо знати їхні звички й використати це в організації контексту занять.                                                                                        

5. На заняттях важлива динаміка уваги дитини.

Не можна доводити увагу до виснаження. Важливо вчасно помітити, коли і як перемкнути увагу. Коли дитина починає відволікатися - уже пізно. Руйнується атмосфера заняття,  емоційний зв'язок.                                                               

6. Моделювання ситуацій досягнення.

 "Особлива" дитина   звикає до того, що  всі дорослі – від батьків до педагогів прагнуть її зрозуміти як би з "півслова". З одного боку - це прекрасно, але з іншого боку - у неї може втрачатися мотив, бажання навчитися (наскільки це можливо для її рівня розвитку) говорити правильно. Саме тому, на заняттях потрібно створювати такі умови, щоб у дитини виникала потреба говорити. Правда, для того, щоб вербальна комунікація стала для неї звичною, необхідною, знадобиться дуже багато часу.                                    

7. Повільний темп формування нових навичок.

Може здатися, що робота логопеда ні до чого не приводить, проходить даремно. Від "особливих" дітей неможливо очікувати швидкого результату. У них немає оперативного реагування. Вони тривалий час "поглинають" інформацію, начебто "записують" її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи може з'явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не повинна лякати педагогів.                                                                                        

8. Постійна затребуваність придбаних навичок.

Вся логопедична робота проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками і вихователями. Саме вони забезпечують затребуваність тих навичок, над якими йде робота на логопедичних заняттях. Спільно проговорюються повільні зміни в поведінці дитини, логопед просить батьків вдома, а педагогів на заняттях провокувати дитину на застосування навичок, що відпрацьовують. Від педагогів логопед одержує інформацію про стан дитини після занять, і з врахуванням цього планує подальшу стратегію. Це особливо важливо при роботі з безмовними  дітьми. Якщо ж дитина володіє мовою, то співробітництво з педагогами полягає в роботі над автоматизацією звуків, розвитком лексико-граматичного складу мови.  В "особливих" дітей процесс автоматизації звуків дуже складний і тривалий. Якщо поставлений звук не закріплювати щодня, якщо постійно не стежити за правильністю його вимови при різних видах діяльності, у які включена дитина в дошкільному закладі й дома, результат логопедичної роботи знеціниться. Те, що не може відстежити логопед, можуть контролювати педагоги й батьки. І в цьому полягає їхня величезна допомога.

Варто вести логопедичні зошити, по яких батьки можуть займатися вдома, закріплюючи матеріал в іншій обстановці. У цьому – зміст перенесення отриманого досвіду додому, у реальнее життя.

Підготувала: консультант учитель-логопед  Єлейнік Т.І.